Церковний дзвін – один з основних елементів православного богослужіння. Недарма його здавна називали "Гласом Божим". Він покликаний запрошувати на службу віруючих, виражати торжество Церкви і її богослужіння, а також повідомляти відсутнім у храмі про час здійснення особливо важливих частин служіння, закликаючи їх до молитви.
Інструментознавство визначає дзвін як ударний музичний інструмент із самозвучним тілом. Однак, звук церковного дзвону має настільки насичене тембральне забарвлення, що виділити основний тон буває дуже складно. Крім того, висота звуку дзвону може змінюватися в процесі звучання. Два однакових за розмірами та вагою дзвони будуть звучати схоже, однак відтінки їхніх тембрів все одно відрізнятимуться.
Це робить православну традицію церковного дзвону більш виправданою у порівнянні із західноєвропейською. Якщо остання спирається на мелодійну й гармонійну основи музики, то в центрі православного дзвону лежить темп і ритм. Його благозвучність визначається злагодженим сполученням тембральних складових кожного дзвону, що бере участь у виконанні мелодії. Ця мелодія насичена імпровізацією й обумовлена почуттям ритму, знанням звукоряду й виконавською технікою дзвонаря. Православний дзвін передає спокій і радість, глибоку скорботу й торжество духовного змісту служби в храмі.
Дзвони дзвіниці православної церкви з деякою часткою умовності можна розділити на 3 групи: великі, середні й малі.
Великі дзвони ще називають благовістниками, оскільки основний здійснюваний ними дзвін іменується благовістом. Якщо їх у підборі декілька, то вони мають свої назви і виконують наступні функції. У Святковий дзвін дзвонять на Великдень і двунадесяті свята, а також в інших особливо урочистих випадках. Це найбільший за вагою дзвін. Другим за розмірами є Недільний. Його використовують у недільних богослужіннях та у великі свята. У Полієлейний дзвонять у дні середніх свят, коли відбувається полієлей. У звичайні, не святкові дні, використовують у виконанні благовісту Буденний (простоденний) дзвін. До Пісного дзвону звертаються у період Великого посту. А до Годинного – перед читанням великопісних годин.
Окрім благовісту великі дзвони використовуються також у виконанні інших мелодій. Це фундамент традиційного православного дзвону, – вони задають ритм і своїм басовим звучанням надають йому силу й велич. Зазвичай у дзвіниці благовістників буває від одного до двох, але може бути й більша кількість.
Середні дзвони називають також підзвонними. Вони не мають специфічної функції й слугують винятково для прикрашення дзвону. Тон їхнього звучання вищий, ніж у благовістників. Їх може бути будь-яка кількість, але не менше двох. Добре підібрані підзвонні дзвони дозволяють створювати благозвучні ритмічні підспівки до основного музичного малюнка. Чим більше підзвонних дзвонів, тим більше можливостей варіювати мелодії й відповідно різноманітніший дзвін.
Малі, або інакше зазвонні, дзвони мають найвищий тон звучання в підборі дзвіниці. Їхня кількість традиційно становить від двох до чотирьох штук. Зазвонні дзвони грають найменші тривалості. У них зосереджена вся яскравість й енергійність святкового дзвону. Ритмічний малюнок, який ними грають, різноманітний, з безліччю ефектних акцентів. Часто він утворює так звані трелі, що насичують дзвін барвистими відтінками.
У залежності від ситуації й необхідності здійснення тих або інших елементів дзвонової мелодії, дзвони з однієї групи можуть примикати до сусідньої. Особливо легко це реалізується у випадку використання системи автоматизації церковного дзвону Електронний дзвонар. Оскільки у цьому випадку немає обмежень у вигляді незручного розміщення мотузки від язика дзвону у дзвонарському стовпчику або, приміром, знаходження її у зв’язці зазвонних дзвонів.
Виділяють такі види православного дзвону: благовіст, передзвін, тридзвін та перебір. Благовіст являє собою мірні удари в басовий дзвін і повідомляє благу звістку про початок богослужіння. Для правильного вибору благовістника при здійсненні цього дзвону необхідно врахувати статус служби, час її здійснення та момент служіння.
Тридзвоном прийнято називати фактично будь-який святковий дзвін. Він покликаний виразити християнську радість і виконується в найбільш урочисті моменти служби у храмі. Під час його виконання використовуються всі групи дзвонового підбору. Дзвін може бути виконаний в один, два або три прийоми відповідно до того, якій службі добового циклу він передує. В один прийом дзвонять перед вечернею, у два – перед утренею, і в три – перед літургією.
Почергові удари у кожний дзвін від найбільшого до найменшого називаються передзвоном. Причому підряд у кожний дзвін можна робити по одному або кілька ударів. Передзвін виконується перед особливими дійствами і може символізувати зішестя на воду Божої Благодаті при чині водоосвячення.
Перебір – повільний дзвін по черзі в усі дзвони по одному удару, починаючи з найменшого та закінчуючи найбільшим. Перебір також називають похоронним дзвоном. Він виражає смуток і скорботу за покійним.
Усі види православного дзвону мають не лише безліч варіантів виконання, але й усталені різновиди. Багато з них одержали свої назви і вже стали традиційними. Православний дзвін різноманітний. Дзвонити однаково у свята й будні не рекомендується.
Загальний порядок церковного дзвону регламентує основна книга православного уставу "Типікон". Цей документ складався в ті часи, коли дзвін добували не тільки підводячи язик до краю дзвону, але й ударяючи зовні молотком або стукалкою. Жодних вказівок до способу видобування звуку із дзвону церковно-богослужбовий устав не містить. Отже, кожний з них є канонічним при дотриманні інших вимог, дійсно висунутих "Типіконом".
Пропонуємо Вам також прочитати статтю про католицьку традицію церковного дзвону.
Ярослав Дима
