У християнстві західного обряду використання дзвонів має давню історію. Перші дзвони з’явилися у кінці ІV – на початку V ст. Легенда пов’язує їх появу з італійським містом Нола в провінції Кампань та місцевим єпископом Павлином. Відпочиваючи на полі, вкритому квітучими дзвіночками, св. Павлин Милостивий побачив сон. Йому привиділись янголи, які розгойдували квіти, що розливали сріблясті звуки. Згодом св. Павлин наказав відлити велику копію польової квітки, яка й стала прообразом символу єднання всіх християн навколо свого Храму.
У католицьких храмах були хоча б два дзвони. Один підвішували високо в арках дверей між ризницею та святилищем. Вівтарник калатав у цей дзвін, коли разом із священиком ступав у святилище, закликаючи прихожан встати перед початком меси. Інший знаходився на сходинках вівтаря, разом з кількома ручними дзвониками. Вівтарник калатав у ці дзвіночки у найурочистіші моменти меси. В окремих храмах дзвони розташовувалися на вежах і їхній дзвін скликав прихожан до церкви на церемонію вінчання або поховання.
Кельтські монахи-місіонери використовували ковані дзвони (клоки) як сигнал, талісман і зброю. Вони допомагали збирати людей, відлякували злих духів і різні напасті. У ІХ ст., за часів правління Карла Великого, використання дзвонів поширилося по всій Європі. Виготовляли їх зі сплаву міді та олова, пізніше почали додавати залізо або срібло. У цю епоху дзвони відливали невеликі. Їх було зручно розміщувати на фронтонах церков. Поступово розміри дзвонів збільшилися, тому для них почали будувати невеликі вежі на дахах храмів. Дзвонили в них із землі, тягнучи за мотузку. Пізніше з’явилися дзвіниці, які розміщували окремо від храмів.
Середньовіччя побачило розквіт «веж, що дзвонять». Все більш досконалі дзвони прикрашали традиційні урочистості, свята, меси. Мелодії дзвонів набували різного значення: великих, середніх або маленьких дзвонів; дзвін кліру, єпископський дзвін або карильйон. У VІІ ст. Папа римський Сабініан офіційно увів використання дзвонів під час богослужіння для збору прихожан у ранкові, обідні та вечірні години. Похоронний дзвін почали використовувати у VІІІ ст., завдяки монаху-бенедиктинцю Біді Поважному. У дзвони калатали доки похоронна процесія наближалася до храму, несла тіло покійного на цвинтар і опускала домовину в могилу. Звичай калатати у дзвони за покійними в день Всіх святих пов’язаний з псалмом «Де Профундіс». Цей дзвін піднімав віруючих о першій годині ночі, щоб вони молилися за померлого.
«Янгольський дзвін» виник у часи Першого Хрестового походу як молитва за успіх хрестоносців. Поступово шанування Діви Марії вилилося у звичай калатати в дзвони тричі на день – вранці, вдень і ввечері. Ця мелодія – передзвін по три удари у кожний дзвін. Цей дзвін супроводжує спів коротких віршів, відповідь на них і «Аве Марію». Десять ударів дзвону і завершальна молитва вінчають посвяту Мадонні. У наш час у кінці служби звучить тридзвін, одиничний дзвін або дев’ять ударів благовісту.
Єпископ Менденський Дурандос розрізняв кілька типів дзвонів:
- Секилья використовувалася у трапезній монастиря – абат подавав сигнал монахам до початку трапези.
- Нола – у церковному хорі.
- Нонула або подвійний дзвін – у годинниках.
- Кампана – великий дзвін, який розміщували в окремих баштах, використовували для короткого удару перед початком меси.
- Сігнум – дзвін-знак, який знаходився на дзвіницях і застосовувався в окремих важливих випадках.
- Тінтіннабулум – маленький дзвоник, який застосовували під час літургії.
У XVIII ст. італійський священик Ремондіні нарахував сім причин застосування дзвонів у католицькому храмі:
- Збір пастви на богослужіння.
- Для відзначення свят.
- Заклик віруючих до молитви-подяки.
- Під час молитви-прохання про допомогу Божу проти негоди.
- Для відзначення прибуття державних чи церковних велимож.
- Надати святковості публічним процесіям та піснеспівам на славу Всевишнього.
- Сприяти підвищенню благочестя віруючих до покійного.
Богослужбовий дзвін католицьких храмів – це «ритмо-обертоновий хаос», рукотворне море звуків, що переливаються. Кожен дзвін розгойдується незалежно від інших, у своєму власному темпі, відповідно до закону маятника.
В основу католицького дзвону покладені поодинокі або подвійні удари полегшеного язика в купол дзвону, що обертається або розхитується. Дзвін оснащений противагою, щоб центр ваги проходив через вісь обертання. Такий спосіб не створює чіткий ритмічний малюнок як у православному дзвоні. На дзвіниці встановлюють від 2 до 6 дзвонів. За традицією дзвони мають тонкі стінки, підбираються або відливаються відповідно до основного тону з обмеженою кількістю обертонів.
У наш час католицька церква використовує дзвони для заклику народу на богослужіння, дзвони супроводжують євхаристичні процесії, молитву «Янгол Господній», церемонії зустрічі єпископа та обряд поховання. Під час меси мелодії великих дзвонів або вівтарних дзвоників (тінтіннабулум) підкреслюють важливість окремих її моментів: початку, приношення дарів тощо. Не використовують дзвони у період Великоднього тридення, коли Церква згадує страждання та смерть Ісуса Христа. Останній раз мелодія усіх дзвонів і дзвіночків храму супроводжує початок меси Великого четверга, потім дзвони замовкають до навечір’я Великодня.
Компанія Dzvonar пропонує обладнання для автоматизації церковного дзвону в тому числі і відповідно до католицькою традицією. На дзвіниці можуть бути встановлені двигуни для розгойдування дзвонів. А в пам'ять пристрою управління дзвоном вже закладена велика кількість католицьких мелодій. Зв'яжіться з нами і ми допоможемо в підборі Електронного дзвонаря, який поліпшить функціонування Вашого храму.
Пропонуємо Вам також прочитати статтю про православну традицію церковного дзвону.
Оксана Сулима
